Історія
Ревю та Парке Майєр
Ще до кабаре-вечерь у Лісабоні були театру де ревіста та розважальний квартал театрів під назвою Парке Майєр. Що вони являли собою і що збереглося донині.
Забронюйте свій столик у кабаре ↗Швидка відповідь
Найближчий місцевий родич кабаре в Лісабоні — театру де ревіста, популярний жанр комічних скетчів, сатири та музичних номерів із танцівницями у плюмажах і паєтках. Його домівкою був Парке Майєр — розважальний квартал театрів поруч з Авеньїда да Лібердаде, що відкрився 1922 року. До 1990-х жанр втратив публіку, але три театри збереглися. Усе це не пов'язане з вечерею, яку ви бронюєте; це власний бекґраунд міста.
Яким було ревю
Театру де ревіста сягає корінням Франції кінця XVIII століття, від самого початку виконуючи протестну функцію. До Португалії він дістався у XIX столітті, а перше ревю в португальському стилі зіграли в нині зниклому Театру Жімназіу наприкінці того ж століття. Як і оперета, воно поєднувало музику, танець і театр, але не мало єдиної сюжетної лінії. Загальна тема тримала купи невимушену послідовність номерів, у якій сольні виступи чергувалися з групами танцівників.
Сатира під цензором
Золоті роки жанру в Португалії припали на XX століття, і багато з них — на часи Естаду Нову, чиї цензори пильнували за сценою. Ревю все ще могли нести більш чи менш гострі послання, з політичною та соціальною критикою, захованою в комічних сценах, і театр став одним із небагатьох місць із хоч якоюсь свободою слова. Після Квітневої революції ця свобода просто стала доступною всюди. Це й спричинило занепад жанру: жарт на адресу режиму важить менше, коли його може сказати вголос будь-хто.
Парк відкривається
Парке Майєр зайняв землю, що належала до садів палацу Майєр, збудованого 1901 року й власності Адолфу де Ліма Майєр. 1921 року ділянка перейшла до Луїша Гальярду, театральної людини, яка мріяла про місце, присвячене розвагам. Він відкрився в червні 1922-го, а театр Марія Віторія, названий на честь акторки, що померла кількома роками раніше, розпочав у липні з ревю «Lua Nova». «Варієдадес» з'явився 1926 року, «Капітоліу» — 1931-го, а «ABC» — 1956-го.
Вечір у парку
Це ніколи не було лише про театри. На території були ресторани, каруселі, тераси, павільйони та тири, а також будинки фаду, і в різні часи — кіно, боротьба та бокс. Португальська Вікіпедія називає це місце богемним понад усе, де збиралися і звичайні гуляки, і політична еліта, і інтелектуали Лісабона. На тій же сторінці зберігся ще один псевдонім для його головного театру — Бродвей Лісабона. Практично кажучи, це був цілий вечір їжі, напоїв і шоу в межах однієї брами.
Капітолій
Найбільш варта уваги будівля — Капітолій, спроєктований архітектором Луїшем Крістіну да Сілвою та відкритий у 1931 році. Він поєднав спрощені елементи ар деко в чистому, раціональному контурі та об'єднав театр, мюзик-хол і кінотеатр під одним дахом, з відкритим кінотеатром на терасі над ним. Він належить до першого модерністського періоду в португальській архітектурі. Після масштабної реставрації він знову відчинив двері в жовтні 2016 року та здобув того року премію Валмора. Тепер він також носить ім'я зірки ревю Раула Сольнаду.
Що ви можете побачити зараз
З 1990-х років, коли ревю втратило свою публіку, парк почав занепадати, і протягом багатьох років він був втягнутий у судові суперечки щодо землі. До 2025 року залишилися три театри та кілька ресторанів: Maria Vitória, знову відкритий Variedades і Capitólio, а ABC було знесено. Парк розташований поруч з Avenida da Liberdade, тож вдень ви можете побачити ці будівлі. Перевірте, що саме йде, перш ніж планувати там вечір, адже португаломовне ревю — це зовсім інший вечір, ніж вечеря на цьому сайті.
Від парку до столу
Жоден із цих театрів не є предком якоїсь конкретної вечері в місті сьогодні, і заклад на цьому місці такого зв’язку не заявляє. Зв’язок тут — у апетиті. Лісабон здавна любить блиск, музику й трохи зухвалості — разом із вечерею та келихом у той самий вечір. Знання про ревю не змінить того, що буде на вашій тарілці, але воно означає, що ви помітите театри дорогою вниз по авеню й зрозумієте, чому вони там стоять.
Джерела